Beschrijving
Uitgebracht op: 30-01-2026
Songtekst en vertaling
Origineel
Шоста ранку, тридцять хвилин на сніданок, і я виходжу на вулицю, в голові туман, ніби п'яний.
Десь пробігти, десь пройтися, і вже ось і я в вищому районі міста.
Покура столиця, незадоволені лиця, штовхаються на проспектах метро, але я вже в тим давно злився.
Що робити і як далі жити?
Все побільше я зробив, буде складно навіть відчинити.
Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.
І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло!
А призорний сморід манного міста все рівно затягує нових туристів.
Втікати, лишатись, я поки не знаю, але після зміни знов собі нагадаю, що я взагалі то про це все не мріяв.
І ще кілька років тому на затвори, що не загублюся в бетоні трамвая, але я потроху себе все ж втрачаю.
Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.
І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло.
Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.
І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло!
Nederlandse vertaling
Zes uur in de ochtend, dertig minuten ontbijten, en ik ga naar buiten, mijn hoofd mistig, alsof ik dronken ben.
Ren ergens, loop ergens, en hier ben ik in het bovenste deel van de stad.
Een bescheiden hoofdstad, ontevreden gezichten die zich verdringen op de metrolanen, maar daar ben ik al lang geleden al boos over geworden.
Wat te doen en hoe te leven?
Hoe meer ik deed, hoe moeilijker het zou zijn om het zelfs maar te openen.
Het lijkt erop dat ik mezelf lange tijd in alles heb verloren, ik ben de zwart-witcinema zo beu.
En elke dag beleef ik het lieflijk, alsof ik onder papier verslaafd raakte!
En de spookachtige stank van de mannastad blijft nieuwe toeristen aantrekken.
Weglopen, blijven weet ik nog niet, maar na de verandering zal ik mezelf er weer aan herinneren dat ik er helemaal niet van heb gedroomd.
En een paar jaar geleden was ik ervan overtuigd dat ik niet zou verdwalen in het beton van de tram, maar toch verlies ik mezelf beetje bij beetje.
Het lijkt erop dat ik mezelf lange tijd in alles heb verloren, ik ben de zwart-witcinema zo beu.
En elke dag beleef ik het lieflijk, als een stuk papier, ik werd er ziek van.
Het lijkt erop dat ik mezelf lange tijd in alles heb verloren, ik ben de zwart-witcinema zo beu.
En elke dag beleef ik het lieflijk, alsof ik onder papier verslaafd raakte!